Сайт журналиста Владимира Шака

Стихами тоже можно исцелять!




Согласно «Энциклопедии чудес, загадок и тайн», составленной известным исследователем аномальных явлений, руководителем российского объединения «Космопоиск» Вадимом Чернобровым, “СТИХОЛЕЧЕНИЕ - нетрадиционный и редко используемый способ врачевания, основанный на предположении благотворного воздействия стихотворных ритмов на человеческий организм".

Стихолечением, уточняет далее «Энциклопедия», в частности, занимается в городе Уссурийске, что в Приморском крае, врач Игорь Кочнов, который своим больным прописывает, наряду с лекарствами, чтение стихов. Отнюдь не Пушкина. А запорожского поэта и журналиста Анатолия Рекубрацкого, работавшего в семидесятые годы в нашей газете «МИГ», который тогда, правда, назывался несколько иначе: «Комсомолець Запоріжжя» [к сожалению, Анатолий Захарович умер 11 октября 2011 года]. Каждый вечер медсестра-украинка читает вслух больным, не знающим украинского языка(!), пять стихотворений «от Рекубрацкого» и больные повторяют их, глядя в текст. Врач утверждает, что эта необычная процедура восстанавливает здоровый сон, улучшает кровообращение, после нее исчезает головная боль.

Подтверждают это и сами больные.

Оказывается, обнаружили столь необычное целебное свойство стихов запорожца мама и бабушка Игоря Кочнова. Они тоже врачи, живут в Харькове.

Говорят, что, узнав о неожиданном использовании своих стихов, Анатолий Рекубрацкий предложил провести эксперимент: он попросил запорожских экстрасенсов найти эти пять чудодейственных стихотворений в двух его книгах. Один из экстрасенсов, участвовавший в эксперименте, почти сразу определил силу 46-ти стихотворений, помещенных в этих книгах. Причем 30 из них якобы “имеют повышенное энергетическое поле”. А высшие баллы получили именно те стихи, на которые указывали больные и врачи. Кроме того, было найдено еще одно - шестое - стихотворение, имеющее сильную энергетику.

Поставили опыт вторично уже с другим экстрасенсом и с усложненным заданием. Экстрасенс должен был найти три книги поэта среди других на книжной полке. Поиск прошел успешно, хотя сборник «Люди моей памяти» предварительно упрятали в более объемной книге. Экстрасенс-исследователь отметил те же шесть стихотворений, даже не читая их.

Кстати, сам автор к врачеванию его стихами относился несколько иронично, но с удовольствием рассказывал об этом [в том числе и мне: мы одно время были с Анатолием Захаровичем – когда он работал в «Запорізькой правде», в приятельских отношениях]. Стихотворец подчеркивал, однако, при этом, что лучшие баллы получили почему-то далеко не лучшие стихи.

 

***В тему

 А вот подборка стихов, на которую указывали экстрасенсы:

Люди моєї пам'яті.

Хто я — без вас — на світі,

Ким ти єси, людино,

Без тих, Хто знає тебе?!

Ось ви йдете повз мене

Грішні,

А в чомусь світлі,

Словом,

В усьому схожі .

На безліч інших людей.

О Люди моєї пам'яті.

Хай було більше чорного,

Але ж, мабуть, без теміні

Так й не проклюнувся б світ.

Люди моєї пам'яті.

Все-таки ви — неповторні.

Ні. У мені не вичахне

Кожен ваш крок і слід,

люди моєї пам'яті.

Всі ми потроху минаємо.

Всім буде трішки пам'яті.

Може, й непам'ять комусь.

Радість єдина наша —

Щось таки та залишаємо.

Я не боюсь залишати.

Я не залишить боюсь.

 

_*****_

 

Наснись мені

Наснись мені, коли спадуть тумани,

Які зіп'ють цей березневий сніг,

Струмками птиць весна тектиме в ранок,

Тоді й, прошу, наснись мені, наснись.

Прийди тоді, тривожна і травнева,

І теплих рос, тремтіння принеси,

І запали світанок у півнеба,

Щоб я збагнув народження краси.

Щоб я знайшов і втрачене, і давнє,

Щоб я навчився радість берегти,

Щоб розчинилась туга ,за слідами,

Бо краще просто зберігать сліди.

Все, що було, ніколи вже не буде,

Хоч, знаю, будуть птиць ключі пливти.

Наснись мені, чи в березні, чи в грудні,

Наснитися ж бо легше, ніж прийти.

 

_*****_

 

Я тобою

Колись таки

Перецвіту.

Пересліпну.

І знов стану зрячим.

Чорно-біло світитиму

В нашім саду,

Як обпалене вітром

Гілляччя.

Яка стигла підробка —

Твоя красота,

Як істотна твоя

Позолоченість.

Навіть просто дивитись

На стиглі вуста.

Навіть поряд стояти —

Злочин.

О, скарати б тебе.

Це навчити 'б тебе

Почувать

Те, що я почуваю,

Як ламається

Знаку рівняння щабель

Поміж слів:

Ненавиджу,

Кохаю.

 

_*****_

 

А сніг присів на деревах спочити...

І казка тихо лісом проплива.

Та вже не спить, не спить під снігом літо,

И навшпиньки піднімається трава.

Та навкруги ще хазяйнує тиша,

її оркестр на весь регістр звучить.

То сумно так, то трішки (веселіше,

То так прекрасно знову замовчить.

І раптом — звук. Тихесенький, не довгий,

Чи звір, чи птиця там, серед дерев,

І вже на серці виника тривога:

Невже хтось тишу в мене забере?!

Мені й самому теж весна миліша,

У дзвоні весен так відчутно час, Т

а поки що нехай лунає тиша,

Вона прощає щось, мені проща...

 

_*****_

 

Метеорит

В якому далекому світі

Народжено цей мінерал,

Яку далеч зміг підкорити,

Допоки на Землю не впав?

Які у тобі таємниці,

Чиїх ти торкався небес,

Якій дивній силі скорився,

Що в космос послала тебе?

Та Всесвіту вічну загадку

Приховує вічна пітьма,

Де ані кінця, ні початку,

Народження й смерті нема.

А ти скрізь космічні морози,

Долаючи відстань і час,

Туди, де народжено розум,

Усе-таки вірно примчавсь.

А зорі так холодно світять,

А зорі нас кличуть увись,

І наші життєві орбіти

З твоєю сьогодні сплелись.

Нема ні кінця, ні початку,

Немає ні ночі, ні дня.

О, Всесвіту вічна загадко,

На вічнім шляху пізнання.

 

_*****_

 

Обличчя юне між пожухлих трав —

Печальна доля квітки степової —

Підтверджується істина стара,

Що молодість і старість — у двобої.

А поки що

гулкий бджолиний вир

Із різьблених бокалів-дивоквітів

Збирає колір й запахи блакиті,

А ми радієм: —

Є таки на світі

Бджолиний спокій

І бджолиний мир.

І коли ж мороз обпалить листолет,

Нам будуть дивні спогади світити,

Так пахнутиме бджолами і літом,

І молодістю квітів дикий мед.



Создан 13 апр 2015